суббота, 15 марта 2014
...something to believe in
- Кенсу, зачем ты ведешь дневник? - хмурился Чондэ одним знойным утром.
Группа уже полтора часа ждала, пока домонтируют сцену, можно было прорепетировать и уехать в отель. Сморенные жарой, они сидели кто где, пытаясь укрыться в рваных обрывках прохладных теней.
- Я излагаю свои мысли, - как всегда серьезно ответил Кенсу, - я пишу, чтобы я в свои 21 помнил, о чем думал, мечтал и чего боялся я в шестнадцать.
- Это как-то сложно, - хохотнул Чондэ, усаживаясь рядом и пытаясь пристроить голову на плече Дио.
Пауза. Вдалеке слышны звуки проезжающих машин. Душно и пахнет бетоном.
- Легче, чем постоянно фальшиво улыбаться, когда... - шепчет Кенсу, глядя на небо.
Чондэ почему-то пусто, чуть стыдно и холодно.
Это "когда" сотнями разных окончаний режет его, ведь ни одно из них не вызывает улыбки.
And this is one of those times
For those you left behind.
- Кенсу, зачем ты ведешь дневник? - хмурился Чондэ одним знойным утром.
Группа уже полтора часа ждала, пока домонтируют сцену, можно было прорепетировать и уехать в отель. Сморенные жарой, они сидели кто где, пытаясь укрыться в рваных обрывках прохладных теней.
- Я излагаю свои мысли, - как всегда серьезно ответил Кенсу, - я пишу, чтобы я в свои 21 помнил, о чем думал, мечтал и чего боялся я в шестнадцать.
- Это как-то сложно, - хохотнул Чондэ, усаживаясь рядом и пытаясь пристроить голову на плече Дио.
Пауза. Вдалеке слышны звуки проезжающих машин. Душно и пахнет бетоном.
- Легче, чем постоянно фальшиво улыбаться, когда... - шепчет Кенсу, глядя на небо.
Чондэ почему-то пусто, чуть стыдно и холодно.
Это "когда" сотнями разных окончаний режет его, ведь ни одно из них не вызывает улыбки.
And this is one of those times
For those you left behind.
Шось довго-довго думала, чи писати щось, чи ні.
Таки писати хД є просто уривки думок, які не хочеться забувати, але не під силу думати.
Тому краще раз собі написати, витрясти з себе те, що зайве і йти далі.
Плюс, цікаво, може через деякий час все це суттєво зміниться.
далі багато тексту про те, що, чому і як я не/люблю
Таки писати хД є просто уривки думок, які не хочеться забувати, але не під силу думати.
Тому краще раз собі написати, витрясти з себе те, що зайве і йти далі.
Плюс, цікаво, може через деякий час все це суттєво зміниться.
далі багато тексту про те, що, чому і як я не/люблю
пятница, 21 февраля 2014
насправді, я обожнюю кавери на різні пісні. Справа в тому, що в оригіналі автор передає якісь свої почуття, своє бачення і розуміння, а той, хто "кавиряє" (лол, як мені подобається це слово), вносить відголоски свого, змінюючи музику (бажано б ще вставити щось про "тональність" або "темп", але я взагалі в тому не розбираюсь хД), ставлячи інші логічні акценти у фразах.
наприклад:
і
по суті, ні мелодія (в грубшому розумінні), ні слова не змінились, але атмосфера пісні, та і смислове наповнення - різні.
Лол. Те саме і в кіноіндустрії, коли перезнімаються старі кінострічки, а нові мають зовсім інші акценти, змістову нагрузку і лейтмотив. (хоча історія та сама).
Нове - не значить краще чи гірше. Просто потреби глядачів міняються, так само як і світогляд режисерів і можливості створення спецефектів.
Ще кілька прикладів на кавери.
Чесно кажучи, в окремих випадках, особисто мені кавери подобаються більше.
наприклад:
і
по суті, ні мелодія (в грубшому розумінні), ні слова не змінились, але атмосфера пісні, та і смислове наповнення - різні.
Лол. Те саме і в кіноіндустрії, коли перезнімаються старі кінострічки, а нові мають зовсім інші акценти, змістову нагрузку і лейтмотив. (хоча історія та сама).
Нове - не значить краще чи гірше. Просто потреби глядачів міняються, так само як і світогляд режисерів і можливості створення спецефектів.
Ще кілька прикладів на кавери.
Чесно кажучи, в окремих випадках, особисто мені кавери подобаються більше.
- А эта пустошь?
- Пустошь? - переспросил шут. - Пустошь осталось пустошью. Как-то сама собой появилась новая дорога. Никому не хотелось тревожить кости павших воинов. Их, если честно, большей частью даже не похоронили. Не до этого было людям - надо было страну после войны восстанавливать. Шли годы, и про отряд Харьгана потихоньку стали забывать. Слишком много других проблем было. Неназываемый, например, появился, или еще что-нибудь. А кости они кости и есть. Земля сама заберет. Дорога потихоньку приходила в запустение, по ней никто не ездил. Только пастухи перегоняли стада. Землица-то тут ого-го какая жирная, и трава соответственно высокая. Осталось только название - Харьганова пустошь, да и то со временем забыли, откуда оно пошло. Теперь только старики помнят о подвиге людей. Маленькая война на просторах большого мира. Маленькая драма и маленькая смерть. Сколько их было? Сколько их еще будет? Скольких героев незаслуженно забудут поколения и скольких негероев будут помнить, хотя они этого не заслужили?
Над костром повисла гнетущая тишина. Каждый думал о тех людях, что грудью встали перед кривыми ятаганами орков, но не отступили.
- Гномы никогда бы не забыли героев!
- И карлики!
Я почувствовал стыд за свою расу. Наверное, впервые в жизни мне было стыдно за людей, забывших такую жертву...
- Пошли, Горлопан, - крякнул Фонарщик, поднимаясь с земли. - Нам с тобой сегодня первыми заступать на дежурство.
Все постепенно укладывались спать, лишь одинокая фигурка шута так и осталась сидеть возле огня, наблюдая за пляской маленького костерка....
(с) А. Пехов, Крадущийся в тени
- Пустошь? - переспросил шут. - Пустошь осталось пустошью. Как-то сама собой появилась новая дорога. Никому не хотелось тревожить кости павших воинов. Их, если честно, большей частью даже не похоронили. Не до этого было людям - надо было страну после войны восстанавливать. Шли годы, и про отряд Харьгана потихоньку стали забывать. Слишком много других проблем было. Неназываемый, например, появился, или еще что-нибудь. А кости они кости и есть. Земля сама заберет. Дорога потихоньку приходила в запустение, по ней никто не ездил. Только пастухи перегоняли стада. Землица-то тут ого-го какая жирная, и трава соответственно высокая. Осталось только название - Харьганова пустошь, да и то со временем забыли, откуда оно пошло. Теперь только старики помнят о подвиге людей. Маленькая война на просторах большого мира. Маленькая драма и маленькая смерть. Сколько их было? Сколько их еще будет? Скольких героев незаслуженно забудут поколения и скольких негероев будут помнить, хотя они этого не заслужили?
Над костром повисла гнетущая тишина. Каждый думал о тех людях, что грудью встали перед кривыми ятаганами орков, но не отступили.
- Гномы никогда бы не забыли героев!
- И карлики!
Я почувствовал стыд за свою расу. Наверное, впервые в жизни мне было стыдно за людей, забывших такую жертву...
- Пошли, Горлопан, - крякнул Фонарщик, поднимаясь с земли. - Нам с тобой сегодня первыми заступать на дежурство.
Все постепенно укладывались спать, лишь одинокая фигурка шута так и осталась сидеть возле огня, наблюдая за пляской маленького костерка....
(с) А. Пехов, Крадущийся в тени
четверг, 20 февраля 2014
Коли пустоту в мізках гарно доповнює пустота ззовні.
среда, 19 февраля 2014
... и не важно, что Сехун больше любит инди-рок и (теперь, когда он повзрослел, ему даже чуть стыдно)Джастина Бибера, а Лухан предпочитает старый джаз и заунывные (как говорит Чонин) мотивы японской энка. Не важно, что Сехун выше Лухана на добрую голову, хоть и младше на четыре года, что они разных национальностей. Что их взгляды на политику, искусство и даже религиозные предпочтения не совпадают.
Это не имеет абсолютно никакого значения.
Ведь Се постоянно хмурится, если "одного мелкого китайского Олень-хена" нет рядом.
А Лу теребит мобильный, каждых пять минут смотря на дисплей в ожидании смс.
А когда они вместе, то даже говорить не обязательно, ведь в присутствии друг друга правильно.. Так, как должно быть.
Они не перестают быть собой, не идут на уступки, коря друг друга за неприятие, нет. Просто желтый и синий равно зеленому.
А, несмотря на все различия, что хен, что макне очень любят этот цвет.
Это не имеет абсолютно никакого значения.
Ведь Се постоянно хмурится, если "одного мелкого китайского Олень-хена" нет рядом.
А Лу теребит мобильный, каждых пять минут смотря на дисплей в ожидании смс.
А когда они вместе, то даже говорить не обязательно, ведь в присутствии друг друга правильно.. Так, как должно быть.
Они не перестают быть собой, не идут на уступки, коря друг друга за неприятие, нет. Просто желтый и синий равно зеленому.
А, несмотря на все различия, что хен, что макне очень любят этот цвет.
... І настає момент, коли ти розумієш - все, Рубікон пройдено, назад дороги нема. Пан, чи пропав. Те, про що ти не можеш говорити і не можеш мовчати розпирає зсередини, виштовхує легені назовні, брутально, скрізь ребра. Нищить і нівечить.
(давай, чувак, що ж ти мнешся, як якась ванільна малолєтка)
В скронях б"ється набатом - кажи, кажи, кажи, кажи-кажи-кажи. перед очима двоїться, троїться, міріади реальностей і можливих наслідків спалахують і гаснуть, залишаючи за собою неохоту і сумніви.
Але:
- Ну, слухай, якщо це щось несерйозне, давай після виступу? В нас часу нема, ну взагалі.
І часу зволікати більш нема. (вдихнути неймовірно важко, бо на видосі доведеться напружити голосові зв"язки і видихнути слова, що вже півроку ріжуть внутрощі)
Раптом цікаво - а справді, скільки верблюдів можуть пролізти через вушко голки. І ти зосереджуєшся на цьомубезглуздому питанні, абстрагуючись від того, шо:
- Чунмьон-хьон, ти мені подобаєшся.
І гора з плеч.
В скронях б"ється набатом - кажи, кажи, кажи, кажи-кажи-кажи. перед очима двоїться, троїться, міріади реальностей і можливих наслідків спалахують і гаснуть, залишаючи за собою неохоту і сумніви.
Але:
- Ну, слухай, якщо це щось несерйозне, давай після виступу? В нас часу нема, ну взагалі.
І часу зволікати більш нема.
Раптом цікаво - а справді, скільки верблюдів можуть пролізти через вушко голки. І ти зосереджуєшся на цьому
- Чунмьон-хьон, ти мені подобаєшся.
І гора з плеч.
вторник, 24 декабря 2013
був період, коли на роботі мені було скучно і я читала багато бульварної беллетристики - любовних романів себто. Насправді - класна це штука, для підняття і настро, і ЧСВ хД
так от, шось мені згадались основні особливості головного героя (він же Альфа-самєєц хД) і героїні.
На думку абсолютної більшості сучасних авторів (на основі прочитаних мною лр на саміздаті), ідеальний хлопець - це:
- гарне лице і тіло
- багаті батьки
- потреблядське (русизм, знаю) відношення до протилежної статі
- крутий байк\машина
- псевдосарказм і взагалі вираження симпатій на рівні дитячого садку (посмикати за косички, обізвати, віддати улюблену машинку, яка дівчинці взагалі не здалась хД)
- просто фантастичні сексуальні аппетити
- погані відносини з багатими батьками
- якщо є якась душевна травма - то він взагалі БОГ хД
На відміну від хлопця, дівчина зазвичай:
- не красуня, але все на місці і оце все чіпляє набагато більше.
- наявність красивішої подруги із стервозним характером
- багатий внутрішній світ, який виражається в тому, що "я тебе хочу, але я вся така принципова, що ти про це довго не взнаєш"
- матеріальна бідність (в порівнянні з альфа-самцом, звичайно
- душевні метання між оцим-багатим-красивим-але-казановою і отим-не-менш-багатим-і-далі-по-тексту
- наявність домашніх улюбленців (зазвичай кота з дуууже оригінальним іменем на зразок Амфетамін, Телепузик або Іван Грозний)
- наявність дужевної травми робить її взагалі ідеальною.
в 50% випадків, багаті "Буратіно" на бідну дєфачку спорять, вона про це взнає (після того, як переспить, перепрошую, закохається в хлопця) і йде ше сторінок 50 сльоз і заяв "всі-вони-козли"
в 25% - вона, середньостатична Ізабелла з містечка Маленькі Козюки, просто вражає головного героя своїм внутрішнім всітом (не скаче до нього в постіль).
ше в 20% - вони просто гризуться одне з одним, поки не напються і не пересплять, ще раз перепрошую, не зрозуміють, що це любов.
5% останніх - це щось більш-менш цікаве і сприятливе до читання.
висновок, Ізабеллою бути класно. Висновок №2 - любов зла, полюбиш і табуретку, в якої є 8 кубєгів пресу і цілий букет венеричних хвороб (зате довгий список "перемог" на сексуальному фронті.
хДДД
сумно.
а, останнє - юні аффтари чомусь обожнюють "...". Практично всі Ізабелли не вміють думати сформованими реченнями, думки їх не закінчені (що вказує або на розумову відсталість, або на інфантильність типової Ізабелли.
так от, шось мені згадались основні особливості головного героя (він же Альфа-самєєц хД) і героїні.
На думку абсолютної більшості сучасних авторів (на основі прочитаних мною лр на саміздаті), ідеальний хлопець - це:
- гарне лице і тіло
- багаті батьки
- потреблядське (русизм, знаю) відношення до протилежної статі
- крутий байк\машина
- псевдосарказм і взагалі вираження симпатій на рівні дитячого садку (посмикати за косички, обізвати, віддати улюблену машинку, яка дівчинці взагалі не здалась хД)
- просто фантастичні сексуальні аппетити
- погані відносини з багатими батьками
- якщо є якась душевна травма - то він взагалі БОГ хД
На відміну від хлопця, дівчина зазвичай:
- не красуня, але все на місці і оце все чіпляє набагато більше.
- наявність красивішої подруги із стервозним характером
- багатий внутрішній світ, який виражається в тому, що "я тебе хочу, але я вся така принципова, що ти про це довго не взнаєш"
- матеріальна бідність (в порівнянні з альфа-самцом, звичайно
- душевні метання між оцим-багатим-красивим-але-казановою і отим-не-менш-багатим-і-далі-по-тексту
- наявність домашніх улюбленців (зазвичай кота з дуууже оригінальним іменем на зразок Амфетамін, Телепузик або Іван Грозний)
- наявність дужевної травми робить її взагалі ідеальною.
в 50% випадків, багаті "Буратіно" на бідну дєфачку спорять, вона про це взнає (після того, як переспить, перепрошую, закохається в хлопця) і йде ше сторінок 50 сльоз і заяв "всі-вони-козли"
в 25% - вона, середньостатична Ізабелла з містечка Маленькі Козюки, просто вражає головного героя своїм внутрішнім всітом (не скаче до нього в постіль).
ше в 20% - вони просто гризуться одне з одним, поки не напються і не пересплять, ще раз перепрошую, не зрозуміють, що це любов.
5% останніх - це щось більш-менш цікаве і сприятливе до читання.
висновок, Ізабеллою бути класно. Висновок №2 - любов зла, полюбиш і табуретку, в якої є 8 кубєгів пресу і цілий букет венеричних хвороб (зате довгий список "перемог" на сексуальному фронті.
хДДД
сумно.
а, останнє - юні аффтари чомусь обожнюють "...". Практично всі Ізабелли не вміють думати сформованими реченнями, думки їх не закінчені (що вказує або на розумову відсталість, або на інфантильність типової Ізабелли.
четверг, 28 ноября 2013
лікарі ні хрєна не шарять, шарять якісь грьобані цілительки, хоча нє, ті теж в небо плюють, бо знайомі афігенні експерти!
а нєєє, бля, інтернет, от хто все рішає.
а нєєє, бля, інтернет, от хто все рішає.
Наткнулась на вирізки-переклади з міжнародного проекту "Дай мені надію". Насправді, ця штука підняла мій рівень любові до людей (хоч до філантропа мені далеко хД) на кілька рівнів.
Різні-різні маленькі і великі життєві ситуації, трагічні і кумедні, дивлячись (приймаючи участь в яких) на які, ти розумієш, що не все так погано.
І це, справді, мейд май дей =).
www.givesmehope.com - сайт з цими історіями =)
Різні-різні маленькі і великі життєві ситуації, трагічні і кумедні, дивлячись (приймаючи участь в яких) на які, ти розумієш, що не все так погано.
І це, справді, мейд май дей =).
www.givesmehope.com - сайт з цими історіями =)